Кінець вересня, осінь. Іду в надвечір’ї.

Кінець вересня, осінь. Іду в надвечір’ї.

Степ навкруги, лиш маленьке узгір’я

На нім зрю я квіточку жовто-бліду.

Котрій завтрашній ранок вже готує біду.

Спати збирається квіточка мила

Хіба ж бо винна, що запізніла

Вже й личко своє бархатисте схилила,

Пелюсточком ніжним напів вже закрила.

Я глянула вгору, на сонця захід.

Холод віщує -  незахищений плід

Мабудь, ранок тобі подарує морози.

А на очах – такі бажані сльози.

Як завши в цю пору ти спати лягла.

Аби ж своє горе та знати могла.

Що той ранок холодний з морозом колючим

З невблаганною смертю навіки обручить.

……

В очах, як листочками стан свій обвила

Беззахисна й крихітна квіточка мила.

Навряд чи хоч раз я її ще побачу.

А поки що пишу і потайки плачу.

Отож попрости ти нас, квіточка-любка.

Що всі ми на зиму ховаємось в шубки.

Ти ж бо на ніжці єдиній, тоненькій,

Зиму стрічаєш, сирітка маленька.

Зізнаюсь – я тебе не як слід пожаліла,

Лиш пером те засвідчила, так, як зуміла.

……

Кінець вересня, осінь, далі йду в надвечір’ї…