Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,

Душа болить і плачуть очі

І хочеш того, чи не хочеш –

Слова збуваються пророчі.

Мир у безчесті загнива

Не вірить в Господа святі слова

Передостання мить сплива -

Не за горами вже й жнива.

Хто що посіяв – те й пожне.

Бо ж суд Господній не мине,

Тому на думці лиш одне –

Чи прийме грішну, чи віджене.

А поки зріть не в моготу –

Перелюб дикий, душ пустоту.

Хулу на божу чистоту

Й на Божу матір – діву святу.

Яке повсюди страшне безвладдя –

Клянуть божественну небесну владу.

Панує вбивство і шалена зрада,

Бо сатана їм і отець, й порада.

Земля хитається немовби п’яна,

Закута в демонів страшних кайдани.

І не болять їй Христові рани

Хоч співчуття нам Ним же дане.

Та ба – нечисті правлять світом руки

Котрі примножують Христові муки

В порох стираючи святу (Його) науку

Сіючи густо в серцях розпуку.

А час невпинно вперід летить –

Народ духовно як спав, так спить.

Можливо він того й не хоче –

Та слова все ж збудуться пророчі.