Писать бажаю
всякий раз про радість
Та чомусь знову
на папір ляга сумне.
Чи то в знаки
дається старість
А чи то інше щось
гнітить мене?
Можливо,
ненависть то люта
Що вже царює нині
всюди,
З котрої
багряниця війн зроста,
Охоплюючи села,
регіони, та міста.
Без крові бойня ж
бо не запрацює.
Ото ж по трупах
люто все гарцює.
А серце плаче
бідне, бо не може знести
Хули на кровію
злитого хреста.
Пишу й ридаю об
тяжкім я горі
Людей, що тонуть
у житейськім морі.
Та руки твоєї ,
Боже, по воскресінні
Не хочуть взяти
для свого ж спасіння.
Один ти знаєш,
Отче, я важко
Я в домі своїм,
мов у клітці пташка
Котору поять,
добре годують
Та плачу серця і
душі не чують.
Вона б згодилась
на сухар із сіллю
Аби того лише не
зріть свавілля
Й не чути вухом
хули на тебе –
Бо то шлях в
пекло, не в святе небо.
Та я і в клітці,
у плачу співаю
Спасибі, Боже мій, що голос даєш!
Комментариев нет:
Отправить комментарий