Моє серце стурбоване вкрай

Моє серце стурбоване вкрай

Й добре те, що немає спочину –

З чого, грішна, зберу я врожай.

Хто ж те віда - чи я божа  дитина?

З тим, що шле нам спаситель – терпім,

Адже час наш отвіт наближає.

Отож, справді на зустріч спішім.

Поки він нас ще просить, скликає.

До небес кличе дивний творець.

Проте й досі терпить від нас рани

Хоч і має ключі від сердець

Знать достоїн і слави й пошани.

Навіть камінь скоріше розбить

Аніж серця людського твердиню,

Що гріхом поросло й кріпко спить,

Спить у тернах, що гублять святиню.