Плачте щиро, мої оченята!
Не личить вам сміх – скорше сльози.
Молітесь за неньку, молітесь за тата –
Вони вже молитись за себе не в змозі
Молітесь за первістка-сина,
За всіх від Адама спочилих.
Знати б вам, як чека їх родина!
Адже прах їх лишень у могилах.
Душа – то ж одне невмируще.
І будь вона тутки чи тама
Бо ж власне і є всюдисуща,
Аби ж те засвоїлось нами.
Якщо праведна з Господом в небі
Хоч кому те відоме з живих?
Коли ж грішна – велика потреба
В молитвах, м’о Отець зніме гріх.
То ж плачте, мої оченята,
Скільки б і не залишилось жить.
Власне, сліз не бува забагато –
Та й в молитві ви видима нить.
Комментариев нет:
Отправить комментарий