Не рятуєш мене,
не рятуєш
Як у ночах ридаю
я гірко
Як зовуть тебе –
ніби не чуєш
А вже скоро моя
згасне зірка.
Не спасаєш мене –
бо не знаєш
Як страждає твоя
половина
Як (дарма) вона
передчасно згасає
Ну а край, звісно,
то домовина.
Не цінуєш життя,
не цінуєш
А воно ж нам один
раз дається
Коли так, то для
чого марнуєш
Крихту ту, що
душею зоветься.
Не питаєш мене, і
не ніжиш
Почуття свої
марно розтратив.
По старих ранах
мов ножем ріжеш
Тим радіючи, що в
ціль потрапив.
Не чекаєш
спасіння й не віриш
Що зійде по часу
зоря сходу.
Спом’янеш і мої
щирі віршіі
Хаменуючи плоть твою горду.
Комментариев нет:
Отправить комментарий