Лише спомин гіркий оживає

Лише спомин гіркий оживає

Радість чемно, мов снігом, покрило,

Та біль серце як краяв, так крає.

Все в минулім – далі хворі й могила.

І той спомин не спить час від часу

Пряде нитку – тривожну й сумну.

Що то буде при зустрічі з Спасом,

З котрим довго вела я війну?

Отож біль серце крає й шматує,

З тим, аби то не дати забуть,

Що ніхто, окрім Спаса не вчує

Про ту біль й не наставить на путь.

На тотой, що веде в Єго царство

Від мирських він далекий утіх.

А з тим, аби поминуть там митарства

Тут до тла спопелить треба гріх. 

2006 рік.