Ось ніби й двох ми – але я одна
П’ю чашу горя гіркоти до дна.
Так і життя вже майже віджила
Та чомусь й досі не зрозуміла –
Чи ти чужий мені, чи то здається,
Свого б хотілося купить – не продається.
Чи то не вміла я тебе любити
Чи не бажала Бога упросити.
Сама не відаю того й не знаю.
Лиш сум без мір, журба без краю.
Чи не змогла тебе я приручити
Щоб міг одній мені служити
Лише клопочусь я об тім даремно.
Ніхто минуле нам не поверне.
Нажаль ніхто мені про те й не скаже –
Так все навіки тайно й ляже.
Мовчить Земля об тім, мовчить і Небо.
Та що тут вдієш – мабуть так треба.
Сумне навіщо ворушить –
І так без того в світі цім не легко жить.
Комментариев нет:
Отправить комментарий