Виноград недозрілий поспішно зриває. Галина Гурська

Виноград недозрілий поспішно зриває

Та до кошика свого з насолодой кладе

Той, що душі безпечні вбиває,

Та з чужих огорож все краде.

Недостиглії яблука, груші та вишні

Тобто тих, хто в храм Божий не поспіша.

Часом й тих, котрих старанно сіє Всевишній

В спосіб свій теж бува спокуша.

О, то ворог проклятий, шалений і лютий.

Котрім зовсім замало лишилось часу,

Бо от-от він навічно цепом буде скутий

Через те, мов в пропасниці, спішно гострить косу.

Підкрадаючись часто, ба, навіть до зрячих.

М’о, якраз хто відступить, ну хоч би на крок.

Ну а тих, хто духовно і нині є сплячим,

Без наживки бере на бридкий свій гачок.

Затим душі їх в порох безжально стирає,

Приміня заборонений, хитро сплетений хід,

Від котрого або в ту ж-таки мить умирають,

Або ж стають нерухомі навічно, мов лід.

Виноград недозрілий зриває,

Недостиглії яблука, груші та вишні.

Лиш на цей раз не в кошик – до ями згрібає.

Й не промовить, що досить, здається цей лишній.