Не тлеть

Здоровий глузд

***

Життєвий досвід - найдорожчий вчитель,
Обетував необетовану обитель,
Де перемислить сам себе мислитель,
Де наше право не вкраде правитель...

***

А ви усіх за все пробачте,

Що б не лунало з їхніх вуст -

Не слухай лідерів, й побачиш,

Як преміг здоровий глузд!

Усі ідеї - це утопія
Все писано мільйони раз,
Так рима й проситься: Утопимось,
Якщо прогнемся під маразм!

***

То меморандум, то мемуари...
То по рангу - а то на нари...
ТО реквієм, то ода -
В полон моя свобода!

***

На всі запитання
Відповідь готова:
Я автор лише віршів,
Але не автор слова.

Мені Господь допомагає –

І я це знаю!

--------------------------------------

Веди мене, Боже, до себе поволі

                                          Без болі.

--------------------------------------

Коли помру, не плач, не треба

І не топи себе в сльозах

Я буду вічно біля тебе

Хоча і там: на небесах.

-------------------------------------

А какова она – любовь поэта?

Ждите ответа, ждите ответа…

-------------------------------------

Залишилися за вікнами і літо, і зима.

Ти подивишся у дзеркало – тебе там нема.

Бери моє тепло – це все те, що я маю

Та ти плачеш і бачиш: я там. Сам. Замерзаю…

-------------------------------------

А той, хто має розуміння,

Прийме на себе всі каміння.

-------------------------------------

Когда ты станешь просто оболочкой,

Когда последнюю поставишь точку,

Когда закроют веки неба высь

Узнаешь ли??? Куда уходит жизнь?

-------------------------------------

Скрізь можливі зміни

Лиш не в Україні.

------------------------------------

Хотів почути і почув

Останню краплю дощу.

----------------------------------

Тримай бойовий дух,

                          Друг!

----------------------------------

Скорее это константа,

Чем комплимент.

Ты классно выглядишь, правда,

Ты пятый элемент!

---------------------------------

Ти увійшла у мій духовний храм,

Тепер тебе нікому не віддам.

----------------------------------

На березі жаба почала молоти

Що їй дуже важко так,

Жити в болоті.

Якби все життя із нуля розпочати,

То я, безумовно, навчилась літати.

Послухав лелека такую промову:

Я можу навчити, я вивчив корову.

О, дякую, друже – це мрія життя.

І ось наша жаба летить в забуття.

Та кожному добре в своїм, хоч й болоті

Вона зрозуміла лише в нього в роті.

---------------------------------------------

Розвіялися всі дитячі мрії,

Розвіялися всі дитячі міфи.

І що? І все? А що ж тепер зігріє

Цю душу? Коли я зітлію.

---------------------------------------------

Що рани загоїть:

Молитва чи сповідь?

----------------------------------------------

Мои паруса

Поменяли полюса.

---------------------------------------------

В геополітиці -

Монета розмінна.

В це може вляпатись 
Кожна країна.

---------------------------------------------

Каждый должен понимать

По каким правилам играть.

--------------------------------------------

Развели руками

Больше ни…

Сколько быть в режиме

Ожидания.

--------------------------------------------

Государству без бизнеса

Никуда!

Да то вы говорите?

Да!..

---------------------------------------------

Усі його минулі дні

Лягли глибою десь на дні.

----------------------------------------------

В одних респект, то Росія,

В інших то є Штати.

Кожен з них пропхнути хоче

Свого кандидата.

Пафосно добро нам сіють,

Ми ж жнивуєм  зло.

Хтось згорить, а хтось зітліє

В битвах за бабло.

---------------------------------------------

Птахи у вирій відлетіли

Хоча, не дуже хотіли.

Іншого виходу нема…

Зима!..

---------------------------------------------

Piоple мой, рiоple стой,

Piоple вниз головой.

Piоple зла, рiоple тьмы.

Пил во время чумы.

---------------------------------------------

О, как все в этом мире быстротечно.

Зарёю (звездою) вспыхнув пал, звездой потух.

Любовь – она и вечна и не вечна

Так философствовал, слезая с курицы петух.

----------------------------------------------

Мудрость мудрёную мудрил мудрёный,

Мудро мудря  - мудрым мудрость не врёт.

Вымудрил мудрый мудрую мудрость

В том , что падение тоже полет.

----------------------------------------------

І що ж тут такого,

Коли є що сказати

То ж мусиш спочатку

Усе записати.

----------------------------------------------

Спасибо всем, что вы у меня есть:

Врагам, друзьям и тем кто в эпизодах.

Спасибо за обсуд, абсурб, благую весть,

Кто ходит по воде, кто в мутных водах.

Спасибо всем, что вы у меня есть.

---------------------------------------------

Ніде, ніколи, і ні за які гроші

Не купиш якісніше, наших VIP – калошів.

---------------------------------------------------

А якщо валянки візьмеш -

Ніколи і не кашлянеш.

А не візьмеш - ну що ж... тоді

Ходи в калошах по воді.

--------------------------------------------------

Білі мухи налетіли, ти ловила їх і била.

Та прийшли халати білі, лиш тоді і попустило.

-------------------------------------------------

Пишу про все і ні про що

Та з вами все-таки  поспорю я,

Що  ту субстанцію знайду,

З якої ліпиться історія.

------------------------------------------------

Як не старались, та ніщо не вийшло

У вас тому, що наш закон як дишло.

------------------------------------------------

 (Брехали)  хлоп’ями летіла слина,

А в нас все нижче прогиналась спина.

-------------------------------------------------

Мужі усе шукають спільну мову....

Про це давно написано Криловим

------------------------------------------------

Тут усе на межі – крик душі не почують

Політичні бомжі тут себе коронують.

------------------------------------------------

Я не боюсь, но ненавижу боль я

Любую, а душевную тем более.

------------------------------------------------

А ти, відчуваєш відразу (образу)

До тих, в кого все і відразу.

------------------------------------------------

Не нав’язуй свої погляди,

А то поведуться того гляди.

------------------------------------------------

Така була політика

Історія така:

Дурак зрозуміє розумного

Розумний - дурака.

-------------------------------------------------

Він добре розбирався у лайні 

Був донедавна в дупі – тільки з неї,

З конячої, а зараз на коні,

А кінь - на кораблі, що дрейфував за течією.

-------------------------------------------------

Купив своїй корові я

Зелені окуляри.

Раніш не їла ні…х..я

Тепер усе ху...ярить.

-------------------------------------------------

Я не исчезну навсегда

Лишь испаряясь как вода,

Отобразив в себе звезду

Звездою в вечность упаду.

-------------------------------------------------

Ніяк не розумію! Хто ти?

Органічна особа,

Чи жива істота?

----------------------------------------------

Світ зійшовся клином на баблі

Не інакше, клин той на граблі.

-----------------------------------------------

Родився, жив, за все платив.

І, навіть, вже коли помер та поминальні свічі тухли

Земля мені, як кажуть, пухом.

Закон ще з мене дер і дер.

  

Я міг би стати хорошим танцором

Я міг би стати хорошим танцором,

Мені, як поганому, щось там мішає.

Пісню придумав, не кинь помідором,

Та хто її чує, як грошей немає?

Вона могла б стати актором кіно,

А може і „суперстар”,  хто його знає?

Зіграла б всі ваші життя, як одно,

Та ще не зіграє, бо грошей немає.

Він став би одним із крутих бізнесменів,

Він дуже розумний, мети досягає.

Підняв би країну одним з бізнес-планів,

Та ще не підніме, бо грошей немає.

Ти міг би стати просто хорошим,

Але ж ніколи й ніде не буває,

Щоб став нехороший, я перепрошую,

Хорошим,.. коли в нього грошей немає.

Хтось все-таки став кимось, дістав мети,

Але гроші, звичайно, прийшлося знайти.

Тирану

Мозги не покорить

Куй с нами

kujsnami

Люди не нужны

Люди не нужны  -
Нужен инструмент.
Интерес лишь в территории,
Вот главный момент.

Мої думки

Мої думки такі:
Нехай цар поміняє царків,
Бо інакше прийде пора,
І царки поміняють цара.

Общий флаг из смирительных рубах

Политик шьет нам общий флаг,
Жаль, со смирительных рубах.

Виноград недозрілий поспішно зриває. Галина Гурська

Виноград недозрілий поспішно зриває

Та до кошика свого з насолодой кладе

Той, що душі безпечні вбиває,

Та з чужих огорож все краде.

Недостиглії яблука, груші та вишні

Тобто тих, хто в храм Божий не поспіша.

Часом й тих, котрих старанно сіє Всевишній

В спосіб свій теж бува спокуша.

О, то ворог проклятий, шалений і лютий.

Котрім зовсім замало лишилось часу,

Бо от-от він навічно цепом буде скутий

Через те, мов в пропасниці, спішно гострить косу.

Підкрадаючись часто, ба, навіть до зрячих.

М’о, якраз хто відступить, ну хоч би на крок.

Ну а тих, хто духовно і нині є сплячим,

Без наживки бере на бридкий свій гачок.

Затим душі їх в порох безжально стирає,

Приміня заборонений, хитро сплетений хід,

Від котрого або в ту ж-таки мить умирають,

Або ж стають нерухомі навічно, мов лід.

Виноград недозрілий зриває,

Недостиглії яблука, груші та вишні.

Лиш на цей раз не в кошик – до ями згрібає.

Й не промовить, що досить, здається цей лишній.

Неуж уснешь, душа

Неуж уснеш, душа, опять сном грешна мира,

Закон и клятву, данную тобой, вдруг преступив?

Вдруг, пренебрегши женихом своим, и его пиром,

Того, кто кровию святой тебя купил.

Неуж, едва познав, забудешь навсегда Голгофу-гору,

И то, как твой жених на ней жаждал простой воды,

И богоматери святой то все огромно за грехи людские горе

Тяжесть креста и люду грешного во истину непоправимые плоды.

Неуж после всего прильстисься вдруг опять прошедшим,

Вновь в тину смутную тепрь, скорей всего, навек уже вступив?

Забыв и смерть позорную креста, и его чудно воскресенье,

И благодать ту дивную, которую подарком Он тебе явил.

Неуж дерзнешь ты истоптать одежду белоснежную святую,

В цвет темный князя тьмы поспешно облачившись вновь.

Безбоязно сменив возвышенное ангельское пенье «Аллилуйя»,

Отвергнув безбоязненно Господню бескорыстную любовь.

……….

Неуж прельтишься, неуж уснешь, неуж забудешь?

Сколько в жизни сей маялась

Сколько в жизни сей маялась,

Сколько лет спотыкалась.

Согрешая – не каялась,

Все вперед продвигалась.

Но отнюдь не к спасению,

Уж скорее к погибели.

Не радев Воскресением,

А очи Спасовы видели.

Но странно, видя пороки,

Долго так во терпении,

Задавая уроки мне,

Средь души запустения.

Я же, пользы из коих,

Извлекать не хотела

По просторам широким

Рядом шла с бесприделом.

Все терпел мой Господь,

Вновь и вновь получая,

Приручил грешну плоть -

Прорекла вдруг немая.

Возопив: «Мой Отец!

Я тебя обижала,

Не предвидя конец,

Ты прости, я не знала».

Иль простил Он – не ведать,

Но одно в память мне –

Он явлен ярким светом

В моем темном окне.

Мне бы прошлым не маяться

Да не пасть спотыкаясь,

Согрешаючи – каяться,

Тобой, святым, восхищаясь.

Сколько же нас, непокорных

Сколько же нас, непокорных,

Сошедших в сырые могилы?

Не омытых, нагих и позорных

Знать, убитых навек злою силой.

Сколько же мимо прошедших

Царствия Божия вечна.

Иисуса принять не желвших

В расскаяньи глубоком сердечном.

Сколько раненных ядом-стрелою

Сатаны, что не всякий раз видим.

Затем льнут к нему, здавшись без боя,

В сети, сотканы из крепких нитей.

Сколько добрых, однако беспечных,

Человеков, что опасной столь дружбе

Поддались, с тем, чтоб им теперь вечно

Злым духам нести верную службу.

Сколько же просто ленивых,

Обходя Божью церковь, минуя,

Так ни разу за жизнь не воспевших

Творцу во хорах «Аллилуйя»!

Сколько тех, кто крещенья боявших,

Прошли Божией купели мимо!

К сожаленью, так и не познавших

Его царствия, даром даримого.

Сколько всяческих пороков инных -

Перечислить их просто не в силах!

Пусть читающий всякий помыслит,

Пока кровь не застыла во жилах.

Аминь.

Гірко плакало око, та не в тому біда

Гірко плакало око, та не в тому біда.

Аби лиш ненароком не стікала вода.

Та щоб щирою була та солона сльоза

Та до істини Божої вела вузька стезя.

Й знову плакало око, не бажало нать втіхи.

Завинило глибоко, заплутавшись во гріхах.

Голосило, сердешне, в темну нічку довгенько,

Аж стерпало від плачу бідолашне серденько.

Й далі плакало око, лиш гіркіш знов і знов.

Боючись лиш їдного – втратить Божу любов.

Не лякалось, сердешне, що від сліз сліпнуть люди,

Лиш бентежила думка – що з ним в вічності буде?

Амінь.

Он – торжество над торжествами

Он – торжество над торжествами;

Он – красота сверх всех красот;

Он – чудеса над чудесами.

Он – щедрость сверх всяких щедрот.

Он – милость дивная, благая.

Он – безграничное терпенье.

Он есть любовь, любовь без края

Он – чудо мира, воскресенье!

Он есть роднее всех на свете,

Начало Он, Он же конец.

Отец он тем, кто его дети,

Неувядаемый вечный венец.

Отец Он, сын, и дух святейший.

Во неразрывной ипостаси.

Он – чистота чеснот чеснейших,

Дарящий верным вечное счастье.

И вот настал тот час ужасный

И вот настал тот час ужасный:

Воссело крепко зло на троне…

Люди, забывши о прекрасном,

Дико ликуют в Вавилоне!

Творец же, видя запустенье,

Дая возможность дозреть бесчестью,

Он им что камень преткновенья,

Миру, что дышит обманом, лестью.

Запятнаны чьи руки кровью,

И никакая щелочь в мире

Не смоет, ибо лютой любовью

Мир тяготеет к войнам, секире.

Близок всему конец

Близок всему конец, 

И так долго жалел нас Отец.

Годы, столетия, тысячелетия –

Всех желая нас взять под венец.

Но были упрямы мы – кумиром избрав князя тьмы

И тешило око путь пространный, широкий

О, дети суровой зимы!

Но как же, о как все ж теперь?

Число приготовил нам зверь.

В вечное иго, где пагубь постигнет

Не стучавших в отцовскую дверь.

И вот, на пороге конец.

И так долго терпит Отец.

Язвы, смятения, землетрясения –

Шлет для гордых надменных сердец.

Как один все мы – я, он и ты.

У края той страшной черты

Там, за которой, о судьбах не спорят,

Но где вечные муки и стыд.

А вот и самый последний конец –

Где своих соберет Бог овец.

Пшеницу – амбарам, солому – пожарам,

Вот делу судьи и венец.

Колись і ти з часом гукнеш

Колись і ти з часом гукнеш

Таке за звичне і до болю рідне слово «мама»

Та мама чомсь не озоветься, як було колись.

І раптом, замісь неї ти узриш лише глибоку яму

Теперки  - плач, сумуй, а ще тихо молись.

І не тому, що нам у матері немає більш потреби,

І не тому, що мама раптом не схотіла нам служить.

О ні, вона б і нині, якби в змозі, прихилила б нам святеє небо,

Але рука, немов тяжкий камінчик,  на грудях її лежить.

І не розкрить її тепер свої важкі повіки

Як рівно й не всміхнутись, аби то втішить в горі нас.

Вона, втомившись від життя, заснула, начебто навіки,

Та згодом, і її, як всіх нас, на свої місця розставить Спас.

Та ми не раз ще мовимо оте святе й до болю рідне слово «мама»,

І сповідатись будем за гріхи свої на їхніх могилах.

І хоч які страшні для нас такі слова як «гріб», чи «яма» -

Лиш те ніщо у порівнянні з судом, де всіх до єдного чекає жах.

А поки ще живих – жаліймо матерів своїх, щоденно і уклінно,

Вони ж бо слуги наші, котрі варті незліченної платні,

Бо як зійде Господь – насамперед спитає неодмінно,

Як до батьків своїх рідненьких ставилися ми.

Амінь.

Буває час, коли так в’яну

Буває час, коли так в’яну,

Немов підкошена трава

Коли то мовлю ненароком

Я непродумані слова.

В ту мить – душа не в кращім стані.

Їх не по собі і вона болить.

Навіть жахається, бо тяжкі рани.

Наносить Спасові в таку от мить.

Опісля того стає мені так страшно

І сором очі випіка мов жар

Хто, окрім мене, мав би завши

Гріха щоденного гасить пожар?

Отож, та мить, коли так в’яну,

Най не повториться повік.

А хто опиниться у такім стані –

Нех Бога єдного шукає лік.

Бо то  вогінь, вогінь гієни,

Що спопеля собой усе живе.

А хто без страху об тім – загине.

Відтак для царства Божого – не оживе.

Вкотре я, знову і знову

Вкотре я, знову і знову,

Мій все терплячий Отець,

Прошу порозуміння й любові

Для двох неспокійних сердець.

Вкотре караюсь я, грішна,

Вкотре, знов, в Тебе помочі прошу.

Гріхи ще не змивши торішні -

А вже новий тягар в душі ношу.

В котрий то раз зарікаюсь –

Уста берегти від залишньої мови

Та знов, мов сліпа, спотикаюсь

Об гріхи нові, мною же скоєні.

Вкотре кажу, що востаннє,

Так більш зі мною не буде.

Я ж омита в Твоїй, Боже, бані –

То ж спитаєш мя більш, аніж з люду.

Вкотре в душі помишляю

Те, що виконать не завши в змозі.

Що, коли благодать тим втрачаю,

І не стану на Твоїм порозі?

Вкотре лаштую я весла

Та й до свого дірявого човна

Боячись, аби хвиля не знесла

Душу в вир, що гріхом переповнена.

Плачте щиро, мої оченята!

Плачте щиро, мої оченята!

Не личить вам сміх – скорше сльози.

Молітесь за неньку, молітесь за тата –

Вони вже молитись за себе не в змозі

Молітесь за первістка-сина,

За всіх від Адама спочилих.

Знати б вам, як чека їх родина!

Адже прах їх лишень у могилах.

Душа – то ж одне невмируще.

І будь вона тутки чи тама

Бо ж власне і є всюдисуща,

Аби ж те засвоїлось нами.

Якщо праведна з Господом в небі

Хоч кому те відоме з живих?

Коли ж грішна – велика потреба

В молитвах, м’о Отець зніме гріх.

То ж плачте, мої оченята,

Скільки б і не залишилось жить.

Власне, сліз не бува забагато –

Та й в молитві ви видима нить.

Звідкіля ж ці слова золоті?

О, Боже праведний, Боже святий!

Звідкіля ж ці слова золоті?

Я котрі цілую, бо як душу ціную,

Адже вірю, що шлеш їх мні Ти.

Нажаль, не усім  зрозуміти,

Яка то блаженственна мить,

Коли все залишаю, перо обіймаю,

Мов небесну невидиму нить.

О, предивна яка благодать,

Твори святії писать!

В котрих величати отця, Сина й Матір

І зустрічі з ними чекати.

Страшне відчуття провини

Страшне відчуття провини

З’їда люд численний, мов міль.

Бо ж нема у житті нашім днини,

Яка б не приносила біль.

Біль, смуток, образи, тривоги

За ту ж-таки страшну провину

Та знов непокірнії ноги

До гріху солодкого линуть.

Линуть доти, аж доки не вдарить

Доля лихом в голівку і в п’яти.

Доки вибір Господь не поставить -

Раз один, а чи двічі вмирати.

Амінь.

И глядь – искомое найдешь

И глядь – искомое найдешь

Когда искать-то станешь с верой.

Во скорби – радость извлечешь

Ты на Спасителя святом примере

Гляди – явится далее и благодать

Святого, истинного Бога.

Сошедшего за нас страдать.

Прошед здесь крестную дорогу.

А коли верить пожелаешь в то,

Что Он воскрес в три дня от смерти.

Глядь – и венец весь золотой.

Главу украсить в жизни вечной.

И обысканы будут, и обобраны будут

И обысканы будут, и обобраны будут

Обворованы будут за грех.

Те, что ныне беспечно живущие люди,

Кто у злого имеют успех.

И обславлены будут, и обставлены будут

И постыжены за наготу.

Те, кто Господа свята отрекшися люди,

И останется дом ихний пуст.

И оставлены будут, уничтожены будут

И преданы языкам огня.

Те, что ныне над праведным кощунствуют люди

Ждет их мрак вечный и западня.

Аминь.

Невпинно час сплива, лиш зло лишається на місці.

Невпинно час сплива, лиш зло лишається на місці.

Все так і є, як то святе письмо гласить –

Та в двадцять першім, мабудь, а чи не найбільшім віці

Зелений змій людей нещасних і мордує, і жалить.

І жаль охоплює моє немолоде вразливе серце.

Дивлюсь і думаю – невже назавжди зникла благодаті мить?

З набою ядовитого створити можна океан – не то озерце.

І з того ж самого, що люд нещасний і мордує, і жалить.

Отож, прошу – нехай навіть останньою не вмре свята надія –

Бо надзвичайно тяжко буде нам без неї жить.

Яка то дивна благодать була б – та поки що лиш мрія,

Щоб вже нарешті згинув той, що люд нещасний і мордує і жалить.

О Боже, схаменуй всі сплячі та незрячі душі!

Їден Ти в силі грішних вдруге нас на світ родить.

Я ж, як і всі земна, отож терпіти доти мушу,

Доки не згине той, хто люд численний і мордує і жалить.

Лиш те все споглядати надзвичайно важко.

Німіє серце, м’яз судомить, а душа щемить.

Зміїного напою ж бо не п’є хіба що звір та пташка,

Отрути теї котре люд до смерті замордовує й палить.

Отож, звертаюся до тебе, боже мій, і дні і ночі:

Ти ж бо єдиний в силі Князя Тьми навіки умертвить.

Може відкриються на решті решт їх помутнілі очі.

Тих, котрих змій лукавий і мордує і жалить.

Мені ж бо доти жити, доки і страждати

За тих, хто яд смертельний п’є, ще й зілля те палить.

Адже, крім всього іншого, діткам своїм я - мати.

Як то радіти можу, коли і їх також лукавий і мордує, і жалить.

Ты – Царь царей, небес творитель

Ты – Царь царей, небес творитель,

Всемирной власти совершитель.

От смерти вечной избавитель

Ты божих деток есть учитель.

Всия вселенной содиржитель.

Небес святейших есть святитель.

Всех верных ты путеводитель.

Кромешна ада победитель.

И падшей скинии восстановитель.

Всех грешных душ есть очиститель.

Отцу всех верных умножитель.

Не гойных ран святой целитель.

Чеснот ты всех блоговолитель.

Всех праведных Ты есть обитель.

И божьей истины служитель.

Сие ж все вместе и есть спаситель.

Аминь.

Если мыслию ты не стоял пред крестом

Если мыслию ты не стоял пред крестом –

О днях прожитых вспомнишь – что о звуке пустом.

И тебя не волнует Спасителя кровь –

Знать отсутствует вера, и, конечно, любовь.

Ну а коль поклоняешься твореньям ты рук –

Во сто крат то страшнее, чем пустой только звук.

Если ближнего горе не тронет тебя –

Даром жизнь ты прожил никого не любя.

Иль корда не искал примиренья с врагом

В просьбе самой усердной не услышан Творцом.

Если прахом не жертвовал ради ближнего ты –

Знать остался всего лишь ты рабом суеты.

Знать Голгофа христова – для тебя лишь мираж.

Не нужны тебе царствие, и небесная блажь.

Но есть лишь приисподня и божественный Рай.

Не дано нам ведь третьего – ты смотри, выбирай.

Его любов

Любите Господа, Его любов

Ничьей души не спепелит, хоть ярким пламенем сорит.

Любите Господа, Его любов

Вас оживит и отрезвит, и к чувству дивну возратит

Любите Господа, Его любов

Простит вам множество Греков, и милость к ближним подарит.

Любите Господа, Его любов

Сердечный камень размягчит, раздробит, оживотворит.

Любите Господа, Его любов

На свет вас заново родит, в избыточных не отнимая

Но нищих щедро одарит.

Любите Господа, Его любовь

Едина грешных нас живит, стезею правды дти велит.

Любите Господа, Его любовь

Вам счастье дивное сулит, б борьбе с неверьем победит.

Любите Господа, ведь Его любовь –

Невинно пролитая святая кровь.

Она – надежда и святой покров.

Аминь.

Кінець вересня, осінь. Іду в надвечір’ї.

Кінець вересня, осінь. Іду в надвечір’ї.

Степ навкруги, лиш маленьке узгір’я

На нім зрю я квіточку жовто-бліду.

Котрій завтрашній ранок вже готує біду.

Спати збирається квіточка мила

Хіба ж бо винна, що запізніла

Вже й личко своє бархатисте схилила,

Пелюсточком ніжним напів вже закрила.

Я глянула вгору, на сонця захід.

Холод віщує -  незахищений плід

Мабудь, ранок тобі подарує морози.

А на очах – такі бажані сльози.

Як завши в цю пору ти спати лягла.

Аби ж своє горе та знати могла.

Що той ранок холодний з морозом колючим

З невблаганною смертю навіки обручить.

……

В очах, як листочками стан свій обвила

Беззахисна й крихітна квіточка мила.

Навряд чи хоч раз я її ще побачу.

А поки що пишу і потайки плачу.

Отож попрости ти нас, квіточка-любка.

Що всі ми на зиму ховаємось в шубки.

Ти ж бо на ніжці єдиній, тоненькій,

Зиму стрічаєш, сирітка маленька.

Зізнаюсь – я тебе не як слід пожаліла,

Лиш пером те засвідчила, так, як зуміла.

……

Кінець вересня, осінь, далі йду в надвечір’ї…

34

34

Слова нас губят и воскрешают, и возвышают, и умаляют

Радостью тешат, и гнев рождают, и истребляют, и обновляют

И усыпляют, и пробуждают, наземь бросают и поднимают

Не принимают и понимают, предупреждают и предают

И покупают, и продают,

Они и любовь, в них же измена

Они – что ветров перемены.

Ими отнимут, и мими дарят

Ими величат, а так же хулят.

Спасают ими и казнят.

Венчают ими и разводят.

Уму нас учат, сумасбродят.

И тешат ими, и печалят

Порочат ими, ими же хвалят.

Они размолвка и добрый лад

Они и строгий приговор, они – и добрый уговор.

Одни родят повиновенье, добра иные отреченье,

Одни дарят нам облегченье – другие тяжесть, поношенье.

Одни нас мучат и карают – другие ласки посылают.

Одни все примиренья ищут, другие зло творить нас кличут.

Одни лилеют – другие мучат, одни белы как снег – другие туча.

И любят ими, и ненавидят, ими простят навек, ими ж обидят.

Одни – сплошные все пороки, другие – правды свят уроки

Рождают веру и зла примеру, разубеждают и убеждают

Они – полынь, они же – мед, они и лето, они и лед.

Они и слезы, они и радость, и счастье в них, и горя муки.

Сердец сближенье и разлуки.

Они и нежат, и теранят, нас лечат ими, ими ранят.

Они и жалость, и терзанье, и отреченье, и признанье.

Повиновенье, непослушанье, сомненья в них и предсказанья.

И восхваленья, и уничиженья, запрет они, вседопущенье.

Они и слабость, в них и сила

Они война есть, и начало мира

И устрашают ими, и веселят.

….

Отягощают и облегчают, испытуют и избавляют

Или слагают и умножают, и отнимают, и прибавляют.

В них – погибель, в них и спасенье

Плач безутешный и утешенье

Чрез них во Царствие войдут, и в преесподню отойдут.

Ими грехи себе слагают, ими же Царствие уготовляют.

С ними рождают нас, и погребают.

Мимо настеж раскрытых дверей

Мимо настеж раскрытых дверей

Проскакал он что мочи и силы.

У которых стоял Назорей –

Кто пасет нас от вечной могилы.

Зря, что гонишь, ямщик, лошадей.

Что есть мочи, так гордо, строптиво.

Звал тебя в тихий Рай Друг людей.

Но стремился что сил ты к могиле.

Покаянье – всего ведь важней.

Но ты был духом зла лишь водимый.

Что ж, тебе, может быть, и видней.

Только жаль, что уж рядом могила.

Не скатать тебе уж на зоре,

Чудесам не случиться в могиле.

Долго след твой глядел Назорей.

Но к себе не влечет Он чрез силу.

Он желает, чтоб все мы пришли.

Пока настеж раскрытые двери

Извиненья за жизнь принесли

Обновленьем восполнив потери.

Аминь.

Ось ніби й двох ми – але я одна

Ось ніби й двох ми – але я одна

П’ю чашу горя гіркоти до дна.

Так і життя вже майже віджила

Та чомусь й досі не зрозуміла –

Чи ти чужий мені, чи то здається,

Свого б хотілося купить – не продається.

Чи то не вміла я тебе любити

Чи не бажала Бога упросити.

Сама не відаю того й не знаю.

Лиш сум без мір, журба без краю.

Чи не змогла тебе я приручити

Щоб міг одній мені служити

Лише клопочусь я об тім даремно.

Ніхто минуле нам не поверне.

Нажаль ніхто мені про те й не скаже –

Так все навіки тайно й ляже.

Мовчить Земля об тім, мовчить і Небо.

Та що тут вдієш – мабуть так треба.

Сумне навіщо ворушить –

І так без того в світі цім не легко жить.

И подпал дар бесценный под домашній арест

30.

И подпал дар бесценный под домашній арест

В темно-серых шухлядах отбывая свой срок.

Мне осталось лишь только убояться греха,

Пренебрегши подарком своего Жениха.

31.

Не розбурхуйте Тишу, най, сердешна, царить.

Їй, нажаль, надто мало відведено часу.

Нать цінуйте її, коли в сні часом снить.

А ще за ней – щиро дякуйте Спасу.

32.

Любове ти моя земна!

Журлива часто, та сумна.

Та одна у мене попри все, єдина.

Отож – від тебе вся наша родина.

Псалми, покаяння, пісні, сповіді, молитви.

Вот и в сейчас, как всякий раз,

К Тебе, Спаситель мой прибегаю.

Того не ведая, в ком родилась.

Зато в Тебе, прошу, пусть умираю.

Умилостивил Ты мое нутро

Вложив во грешны руки перо.

Вот уж где радость-то, без мер, без края.

Родился наново, упразднив старое,

Так пусть в тебе теперь и умираю.

Долго не чуяла Твоего стука.

Не простирала также и руки.

Но великая милость святая –

Нашед меня в мусорном прахе –

Совсем нагой ведь – без рубахи

Стыжусь, и все ж в Тебе пусть умираю.

А там, на страшном суде и грозном

Прошу Тебя, пока не позно

Умилосердись, умоляю, Раб я несносный

Ты светоносный – так пусть же в свете том и умираю.

Псалми, покаяння, пісні, сповіді, молитви.

Господь – Ты наш образователь.

Господь – Ты наш образователь.

Знать мы есть дело Рук Твоих.

Хлеба насущного скорый податель.

Царь величавый, бого и жених.

Господь, ты наш путеводитель.

Но пути Твои – не грешных нас.

Сердец людских ты тайный зритель.

Творец всесильный, дивный Спас.

Господь, ты судия всемирный.

Как строг, так милосерд равно.

А что уже любвиобильный –

Но если б всем то знать дано.

Со слезой слова Твои святые

Со слезой слова Твои святые

Принимаю и благодарю.

Се ведь воды целебные, живые,

В рифму как я их не претворю?

И нет занятий, желания нежиль,

Уловлять си святые слова.

Против их – мизер жизнь моя прежня,

Где душею была я мертва.

НО теперь, Господин мой желанный,

Даже страшно подумать о том

Что находись в язвах гнойных и ранах.

Не страшилась что будет потом.

Как и всем – неизвестен мой жребий.

Есть никто пред тобой всесвятым.

Но стремленье единое в небо.

Коль слова сии дерзость – прости.

Торсіонні поля. Дошли до того – що далі =- нічого. 

Вот так вот бац и сразу. Мысли промежтем.