Cтихи Анатолия Лий Ва.

***

Зупинки всі нагадують змагання
Хто більше сміття накидає без вагання...


***
Коли в країні розлад та розпад,
Приємно чути від людини слово "брат".


***
Я кохав тебе - наче лісову квітку,
Мешканець міста, що бачить лише влітку,
Природню красу, не в парниках пестуванну,
Як старий пустельник - небесну манну.

Як зорі зійдуть у небі серед ночі -
Я бачу не їх, а лише твої очі,
І ти там блукаєш, неначе омана.
Цей вірш написав я для тебе, кохана.

***
Вітрило нездійсненої мрії
Пливло собі у небуття.
Пливло у химерні країни
До храму мого каяття.

До того, хто чує молитви
І слухає нас залюбки,
Хто в небі запалює зірки
І знаю - читає думки.

А часом, коли серед ночі,
Про щось я благаю його -
Він, начебто, дивиться в очі
На затишок серця мого.

***
Не плачь, полночной тишины
Не нерушай покой,
Поверь мне: у тебя есть друг,
Он за тебя горой.

Он слезы вытрет
И с лица
Прогонит грусть улыбкой
И встречу первую с тобой
Не назовет ошибкой.

***
Не надо слов
Прошу тебя - не надо.
Известно: голоса обманчива услада.
Знакомство, мимолетное, как дым
Прочь унесется облаком седым,

Оставив сердцу боль
И те воспоминания,
Которые душе
Приносят лишь страдания.