Минають дні,
минають ночі,
Душа болить і
плачуть очі
І хочеш того, чи
не хочеш –
Слова збуваються
пророчі.
Мир у безчесті
загнива
Не вірить в
Господа святі слова
Передостання мить
сплива -
Не за горами вже
й жнива.
Хто що посіяв –
те й пожне.
Бо ж суд
Господній не мине,
Тому на думці лиш
одне –
Чи прийме грішну,
чи віджене.
А поки зріть не в
моготу –
Перелюб дикий,
душ пустоту.
Хулу на божу
чистоту
Й на Божу матір –
діву святу.
Яке повсюди
страшне безвладдя –
Клянуть
божественну небесну владу.
Панує вбивство і
шалена зрада,
Бо сатана їм і
отець, й порада.
Земля хитається
немовби п’яна,
Закута в демонів
страшних кайдани.
І не болять їй
Христові рани
Хоч співчуття нам
Ним же дане.
Та ба – нечисті
правлять світом руки
Котрі примножують
Христові муки
В порох стираючи
святу (Його) науку
Сіючи густо в
серцях розпуку.
А час невпинно
вперід летить –
Народ духовно як
спав, так спить.
Можливо він того
й не хоче –
Та слова все ж збудуться пророчі.
